Сказка Лялечка і Мацько
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
Розділ 8
у якому Лялечці слід було промовчати, але якщо це йому не вдалось, то хай уже лис вибачить
— Бабо, бабо! Лис! Я лиса бачив! — влетів Лялечка до хати та ледь не впав, перечепившись об поріг. — Бабо, лис, я бачив!
Бабця саме чистила картоплю і від несподіванки впустила ножа;
— Який лис?
— Дрке гарний! Такий гарний, такий!… — Лялечка аж захлинався. — Бабо, ходімо. Може, він ще в малині!
Бабця підхопилась і пішла за онуком надвір.
— Де ж твій лис?
— Там!
Лялечка прикипів очима до кущів. Йому здалося, що там знову зашаруділо. Дід теж виглянув:
— Що за лис?
— Діду! — залебедів Лялечка. — Злови мені того лиса! Діду!
— А, це той лис, що курей краде! — здогадався дід.
— Ой-йо-йой! — зойкнула бабця і побігла до стайні.
— Та він не курей крав, діду! — тупнув ногою Лялечка. — Він фарбу вкрав!
— Що ти мелеш? Яку фарбу?
— Взяв у зуби відерце і поніс. Він, певно, хотів перефарбуватись. Ой, діду! Дід спересердя плюнув:
— Вигадуєш, сам не знаєш що!
Надійшла захекана бабця:
— Слава богу, не встиг вкрасти ні одної! Скільки тобі казала пса завести!
— Бабо, не треба пса! То фарбований лис!
— Господи! — перелякалась бабця і притулила руку до чола онука. — Та в тебе, дитино, гарячка!
Лялечка вирвався:
— Бабо, він вкрав фарбу, щоб перемалюватись!
Дід стис кулаки й грізно мовив:
Ану, признайся, що ти розлив фарбу і сховав, щоб дідо не видів!
— Неправда! То лис!
— Не муч дитину! Малий заслаб, — розгнівалась бабця. — Ходи, Олежку, до хати! Той лис більше не прийде. Дідо купить рушницю і його вб’є!
— Не треба вбивати! — заголосив хлопчик. — Хай приходить! Бабо, скажи, щоб дідо не купував рушниці!
— Добре, добре… На другий раз не кричи, а тихенько поклич діда — він його зловить. Ходімо, я тобі чаю гарячого дам.
Бабця взяла Лялечку на руки й понесла до хати.
— Бабо, а Славко казав, що він лиса припильнує і вб’є з рогатки! То, певно, не той лис Мій лис хіба фарбу вкрав. Він хоче царем усіх звірів стати.
— Забиваєш дитині голову байками! — бурчав дід, йдучи позаду.
— А ти би спав менше та дитину пильнував!
— Бабо!
— Що, моє золото?
— А як лис перемалюється на зелено, то я його не побачу?
— Побачиш, побачиш… Боже мій, чого ти чекаєш? Клич сусідку, хай вроки зніме. Він тепер цілу ніч спати не буде…
Залишившись сам у темній кімнаті, Лялечка прошепотів:
— Узяв відерце в зуби і поніс.
Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо такому гарному лисові малювати себе фарбою для паркану.
у якому Лялечці слід було промовчати, але якщо це йому не вдалось, то хай уже лис вибачить
— Бабо, бабо! Лис! Я лиса бачив! — влетів Лялечка до хати та ледь не впав, перечепившись об поріг. — Бабо, лис, я бачив!
Бабця саме чистила картоплю і від несподіванки впустила ножа;
— Який лис?
— Дрке гарний! Такий гарний, такий!… — Лялечка аж захлинався. — Бабо, ходімо. Може, він ще в малині!
Бабця підхопилась і пішла за онуком надвір.
— Де ж твій лис?
— Там!
Лялечка прикипів очима до кущів. Йому здалося, що там знову зашаруділо. Дід теж виглянув:
— Що за лис?
— Діду! — залебедів Лялечка. — Злови мені того лиса! Діду!
— А, це той лис, що курей краде! — здогадався дід.
— Ой-йо-йой! — зойкнула бабця і побігла до стайні.
— Та він не курей крав, діду! — тупнув ногою Лялечка. — Він фарбу вкрав!
— Що ти мелеш? Яку фарбу?
— Взяв у зуби відерце і поніс. Він, певно, хотів перефарбуватись. Ой, діду! Дід спересердя плюнув:
— Вигадуєш, сам не знаєш що!
Надійшла захекана бабця:
— Слава богу, не встиг вкрасти ні одної! Скільки тобі казала пса завести!
— Бабо, не треба пса! То фарбований лис!
— Господи! — перелякалась бабця і притулила руку до чола онука. — Та в тебе, дитино, гарячка!
Лялечка вирвався:
— Бабо, він вкрав фарбу, щоб перемалюватись!
Дід стис кулаки й грізно мовив:
Ану, признайся, що ти розлив фарбу і сховав, щоб дідо не видів!
— Неправда! То лис!
— Не муч дитину! Малий заслаб, — розгнівалась бабця. — Ходи, Олежку, до хати! Той лис більше не прийде. Дідо купить рушницю і його вб’є!
— Не треба вбивати! — заголосив хлопчик. — Хай приходить! Бабо, скажи, щоб дідо не купував рушниці!
— Добре, добре… На другий раз не кричи, а тихенько поклич діда — він його зловить. Ходімо, я тобі чаю гарячого дам.
Бабця взяла Лялечку на руки й понесла до хати.
— Бабо, а Славко казав, що він лиса припильнує і вб’є з рогатки! То, певно, не той лис Мій лис хіба фарбу вкрав. Він хоче царем усіх звірів стати.
— Забиваєш дитині голову байками! — бурчав дід, йдучи позаду.
— А ти би спав менше та дитину пильнував!
— Бабо!
— Що, моє золото?
— А як лис перемалюється на зелено, то я його не побачу?
— Побачиш, побачиш… Боже мій, чого ти чекаєш? Клич сусідку, хай вроки зніме. Він тепер цілу ніч спати не буде…
Залишившись сам у темній кімнаті, Лялечка прошепотів:
— Узяв відерце в зуби і поніс.
Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо такому гарному лисові малювати себе фарбою для паркану.