Сказка Лялечка і Мацько
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
Розділ 17
де Лялечка зустрічається з лісником, і в них виявляються спільни знайомі
А що з Лялечкою? Йому й близько не було так весело, як лісовим мешканням. Виявилось, що дідо просто переховав ровер, і ніхто його не крав. До бідного Михаська даремно чіплялись. Баба ходила перепрошувати, трохи не плакала, але Михасько сказав, що більше ніколи до них не прийде, і теж плакав.
років з чотири має. Такі до людини ніколи близько не підійдуть. Розумні! А той сидить і так жалібно на мене дивиться, ніби пес, та хвостом метляє. Такий красний, як писанка! Дав я йому рибку. З’їв і не тікає. Я до нього обізвався — не тікає. Дав йому ще. А він так дивиться, ніби зараз щось скаже. Одне слово, мені аж мороз пішов поза плечима…
— Дідусю, то мій лис був! — закричав Лялечка. — Його Мацьком звати. Він картини малює.
Лісник витріщився на нього:
— Ти що, з ним говорив?
— Ага. Він у нас на горищі трохи жив. Я з ним кожного дня бачився. Він розповідав, як ви його рибою вгостили. Розумієте, він спочатку був лисом, а потім захотів стати кущиком і пофарбувався. Але фарба була погана, тому він знову захотів стати лисом…
— Ви тільки послухайте, що він меле! — сплеснула руками бабця. — Я вже не знаю, що з ним робити…
— Е, не кажіть, всяке на світі буває! — заперечив лісник. — І де твій Мацько зараз? На горищі?
— Ні, — похнюпився Лялечка. — Він давно пішов. Я поміг йому фарбу змити. А ви його в лісі не бачили?
— Та щось тепер ні… Ти думаєш, звірі на очі мені показуються? Часом хвіст майне, бува, в кущах затріщить…
— Де ж він подівся? — заламав руки Лялечка. — Він мені ще про їжака Грицька розповідав, про Джуму…
— Грицько, кажеш? Мої онуки торік їжака зловили в садку і Грицьком назвали. Він потім утік. От дивина!
— Що старе, що мале! — розсердилася баба. — Не морочте дитині голову дурницями! Видите, що він вигадує, чи не видите? Олежку, йди надвір, побався!
— Не піду! — огризнувся Лялечка і ближче приступив до лісника, зазираючи йому в очі. — Діду, а Роман казав, що він диму напустить у лисову нору.
— Хай спробує! Ти не бійся, я з ним побалакаю.
— Та я не боюся. Мій лис дуже мудрий.
— Я кому сказала? Йди надвір, подивися, чи люди хліб з магазину несуть.
— Йди, йди… А як лис знову прийде, скажи мені. Я би теж з ним поговорив.
— Добре, погодився Лялечка. — Тільки ви йому ніякої кривди не робіть.
— Чом би я мав йому кривду робити? То ж не простий лис, а художник. Ліпше послухай баби, бо й мені хліба треба.
Лялечка неохоче поплівся надвір. Сів на порозі дивитися, чи люди хліб несуть. Невдовзі вийшов лісник.
— Дідусю, візьміть мене до лісу! — причепився до нього хлопець.
Той погладив його по голові:
— Та взяв би, але ти такого наговорив, що баба тебе не пустить… Може, колись її впросимо. А ти чого з дітьми не бавишся?
— Та… — скривився Лялечка, тужно позираючи на Михаськове подвір’я.
— Слухай, хлопче, хочу тебе про щось попросити. Як знову прийде лис, скажи, щоб до села часто не забігав. Бо люди дуже злі на нього. Нехай трохи стримається. — Добре?
— Добре, передам
Лице Лялечки проясніло й він потис простягнуту руку старого лісника.
де Лялечка зустрічається з лісником, і в них виявляються спільни знайомі
А що з Лялечкою? Йому й близько не було так весело, як лісовим мешканням. Виявилось, що дідо просто переховав ровер, і ніхто його не крав. До бідного Михаська даремно чіплялись. Баба ходила перепрошувати, трохи не плакала, але Михасько сказав, що більше ніколи до них не прийде, і теж плакав.
років з чотири має. Такі до людини ніколи близько не підійдуть. Розумні! А той сидить і так жалібно на мене дивиться, ніби пес, та хвостом метляє. Такий красний, як писанка! Дав я йому рибку. З’їв і не тікає. Я до нього обізвався — не тікає. Дав йому ще. А він так дивиться, ніби зараз щось скаже. Одне слово, мені аж мороз пішов поза плечима…
— Дідусю, то мій лис був! — закричав Лялечка. — Його Мацьком звати. Він картини малює.
Лісник витріщився на нього:
— Ти що, з ним говорив?
— Ага. Він у нас на горищі трохи жив. Я з ним кожного дня бачився. Він розповідав, як ви його рибою вгостили. Розумієте, він спочатку був лисом, а потім захотів стати кущиком і пофарбувався. Але фарба була погана, тому він знову захотів стати лисом…
— Ви тільки послухайте, що він меле! — сплеснула руками бабця. — Я вже не знаю, що з ним робити…
— Е, не кажіть, всяке на світі буває! — заперечив лісник. — І де твій Мацько зараз? На горищі?
— Ні, — похнюпився Лялечка. — Він давно пішов. Я поміг йому фарбу змити. А ви його в лісі не бачили?
— Та щось тепер ні… Ти думаєш, звірі на очі мені показуються? Часом хвіст майне, бува, в кущах затріщить…
— Де ж він подівся? — заламав руки Лялечка. — Він мені ще про їжака Грицька розповідав, про Джуму…
— Грицько, кажеш? Мої онуки торік їжака зловили в садку і Грицьком назвали. Він потім утік. От дивина!
— Що старе, що мале! — розсердилася баба. — Не морочте дитині голову дурницями! Видите, що він вигадує, чи не видите? Олежку, йди надвір, побався!
— Не піду! — огризнувся Лялечка і ближче приступив до лісника, зазираючи йому в очі. — Діду, а Роман казав, що він диму напустить у лисову нору.
— Хай спробує! Ти не бійся, я з ним побалакаю.
— Та я не боюся. Мій лис дуже мудрий.
— Я кому сказала? Йди надвір, подивися, чи люди хліб з магазину несуть.
— Йди, йди… А як лис знову прийде, скажи мені. Я би теж з ним поговорив.
— Добре, погодився Лялечка. — Тільки ви йому ніякої кривди не робіть.
— Чом би я мав йому кривду робити? То ж не простий лис, а художник. Ліпше послухай баби, бо й мені хліба треба.
Лялечка неохоче поплівся надвір. Сів на порозі дивитися, чи люди хліб несуть. Невдовзі вийшов лісник.
— Дідусю, візьміть мене до лісу! — причепився до нього хлопець.
Той погладив його по голові:
— Та взяв би, але ти такого наговорив, що баба тебе не пустить… Може, колись її впросимо. А ти чого з дітьми не бавишся?
— Та… — скривився Лялечка, тужно позираючи на Михаськове подвір’я.
— Слухай, хлопче, хочу тебе про щось попросити. Як знову прийде лис, скажи, щоб до села часто не забігав. Бо люди дуже злі на нього. Нехай трохи стримається. — Добре?
— Добре, передам
Лице Лялечки проясніло й він потис простягнуту руку старого лісника.