Сказка Лялечка і Мацько
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
Розділ 18
у якому трапляється неможливе
Лис з’явився вночі, коли всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і хлопець йому відчинив. На небі світило стільки зірок, що було чудово видно Мацька.
— Який ти гарний! — вигукнув захоплено Лялечка.
Ні сліду зеленої фарби не залишилося на золотому хутрі лиса.
— Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!
— Ой, лисику! — зрадів Лялечка. — Я знав, що ти прийдеш!
— Швидше! — попросив лис.
Лялечка похапцем вдягнув штанці, светрик і взувся в сандалики.
— А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.
Не встиг Лялечка торкнутись землі, як лис майнув уперед, кличучи за собою:
— Ходи швидше! Я по дорозі тобі розповім, коли вийдемо за село.
Лис біг попереду, а Лялечка за ним. Дерева кидали тіні на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи від страху. Вони довго скрадались по вулиці. Мацько йшов попід плоти, а Лялечка намагався не виходити з тіні. Так вони дістались до річки, яка світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомильно знайшов місток, і Лялечка, хоча й боявся йти по хистких дошках, все-таки перейшов річку.
— Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер молена й розповісти.
І Мацько поділився своєю радістю.
— Ой, лисику, який ти молодець! — тішився Лялечка. — І я побачу твою картину?
— Еге ж. Тільки будь дуже обережний. На лісовому святі не повинно бути людей. Тому, якщо хтось поцікавиться, скажи, що ти лис, перебраний на людину. Нині все можна, бо це карнавал.
— А ти мене не залишиш? Я боюся, — зізнався Лялечка.
— Ні, але, про всяк випадок, кажи, що ти — лис. Домовились?
— Домовились. Я ще ніколи не був лисом. А як це бути лисом, Мацьку?
— Ти не лис, а людина. Тобто ти лис, але перебрався на людину. Але ти не лис. Тьху, геть заплутався! А ось уже ліс. Зараз ми вийдемо на галявину. Там зараз дуже весело!
Вони пішли вузенькою стежкою поміж дерев, які ставали все вищими й вищими, і невдовзі опинились на карнавалі.
Лялечка аж заплющив очі від яскравого світла, а коли розплющив, то став на місці, як вкопаний. Нічого подібного він не бачив. На величезній галявині, довкола якої світилось повно малесеньких ліхтариків, кружляли звірі в масках і чудернацьких костюмах. Звісно, у садку під Новий рік теж влаштовували карнавал довкола ялинки. Але тут було цікавіше і… страшніше. Танцювали білки, зайці, вовки, тигри, мавпи, папуги, небачені звірі, а посередині стояв дикий кабанчик, одягнений в людську одіж. На галові у нього була біла бейсболка. Звірята кружляли й співали:
Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Нехай він боїться нас!
Вони повторювали пісеньку то швидше, то повільніше.
— Ходи, потанцюємо! — нагадав про себе лис, і вони розірвали коло. Тепер Лялечка однією рукою тримав за лапку білку, що була насправді зайцем, а другою — Мацька, котрий був завжди сам собою, за винятком того прикрого випадку, коли перефарбувався на кущика. Лялечка теж заспівав:
Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Нехай він боїться нас!
І коли хлопчик зовсім перестав боятися лісу, звірів, темряви, Мацько помітив серед танцюючих юну лисичку і кинувся до неї.
— Куди ти? — закричав Лялечка.
І тут його вхопив за руку «Тигр». Хлопець марно озирався за лисом. Легковажний Мацько забув за нього.
— Де це ти такий кльовий костюм собі взяв? — спитав «Тигр». — Хто ти?
— Я — лис, — відповів навчений хлопець. — Тобто я людина, ні, я вдаю з себе людину. А насправді я лис. А ти що за один?
— Я — вовк, — відказав «Тигр». — Г-р-р!
— Вовк? — злякався Лялечка. — скажи. А вовки їдять лисів?
— Ха-ха! — зареготав вовк. — Ти не тільки по-людськи вдягнувся, а й балакаєш, як людиська. Де ти був раніше? Ти б у нашій виставі браконьєра зіграв. Але нічого. Ми тебе зараз замість Мілорда поставимо. Страшніше буде. Ходімо!
— Я не хочу! — спробував опиратися Лялечка, тобто лис. Але вовк вже витягнув його на середину кола і гукнув:
— Давай сюди рушницю, Мілорде! Я тобі заміну знайшов.
І тут у вовка раптом відвисла щелепа, а кабанець випустив рушницю. Бо ж центр галявини був найкраще освітлений.
— Людина! Рятуйся, хто може! — заверещав кабанець.
— Людина! Людина! — заметушились звірі, й коло розсипалось.
Миттю згасло світло. І в темряві чувся тупіт, хрускіт гілля, писк. Лялечка залишився сам у темному лісі, з рушницею в руках. І йому стало ще страшніше, ніж тим звірям, що втікали від людської дитини, зовсім маленького хлопчика.
— Мамо, мамочко! — заплакав він. — Лисе, де ти?
у якому трапляється неможливе
Лис з’явився вночі, коли всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і хлопець йому відчинив. На небі світило стільки зірок, що було чудово видно Мацька.
— Який ти гарний! — вигукнув захоплено Лялечка.
Ні сліду зеленої фарби не залишилося на золотому хутрі лиса.
— Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!
— Ой, лисику! — зрадів Лялечка. — Я знав, що ти прийдеш!
— Швидше! — попросив лис.
Лялечка похапцем вдягнув штанці, светрик і взувся в сандалики.
— А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.
Не встиг Лялечка торкнутись землі, як лис майнув уперед, кличучи за собою:
— Ходи швидше! Я по дорозі тобі розповім, коли вийдемо за село.
Лис біг попереду, а Лялечка за ним. Дерева кидали тіні на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи від страху. Вони довго скрадались по вулиці. Мацько йшов попід плоти, а Лялечка намагався не виходити з тіні. Так вони дістались до річки, яка світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомильно знайшов місток, і Лялечка, хоча й боявся йти по хистких дошках, все-таки перейшов річку.
— Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер молена й розповісти.
І Мацько поділився своєю радістю.
— Ой, лисику, який ти молодець! — тішився Лялечка. — І я побачу твою картину?
— Еге ж. Тільки будь дуже обережний. На лісовому святі не повинно бути людей. Тому, якщо хтось поцікавиться, скажи, що ти лис, перебраний на людину. Нині все можна, бо це карнавал.
— А ти мене не залишиш? Я боюся, — зізнався Лялечка.
— Ні, але, про всяк випадок, кажи, що ти — лис. Домовились?
— Домовились. Я ще ніколи не був лисом. А як це бути лисом, Мацьку?
— Ти не лис, а людина. Тобто ти лис, але перебрався на людину. Але ти не лис. Тьху, геть заплутався! А ось уже ліс. Зараз ми вийдемо на галявину. Там зараз дуже весело!
Вони пішли вузенькою стежкою поміж дерев, які ставали все вищими й вищими, і невдовзі опинились на карнавалі.
Лялечка аж заплющив очі від яскравого світла, а коли розплющив, то став на місці, як вкопаний. Нічого подібного він не бачив. На величезній галявині, довкола якої світилось повно малесеньких ліхтариків, кружляли звірі в масках і чудернацьких костюмах. Звісно, у садку під Новий рік теж влаштовували карнавал довкола ялинки. Але тут було цікавіше і… страшніше. Танцювали білки, зайці, вовки, тигри, мавпи, папуги, небачені звірі, а посередині стояв дикий кабанчик, одягнений в людську одіж. На галові у нього була біла бейсболка. Звірята кружляли й співали:
Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Нехай він боїться нас!
Вони повторювали пісеньку то швидше, то повільніше.
— Ходи, потанцюємо! — нагадав про себе лис, і вони розірвали коло. Тепер Лялечка однією рукою тримав за лапку білку, що була насправді зайцем, а другою — Мацька, котрий був завжди сам собою, за винятком того прикрого випадку, коли перефарбувався на кущика. Лялечка теж заспівав:
Ми не боїмось браконьєра, Ми не боїмось браконьєра, Нехай він боїться нас!
І коли хлопчик зовсім перестав боятися лісу, звірів, темряви, Мацько помітив серед танцюючих юну лисичку і кинувся до неї.
— Куди ти? — закричав Лялечка.
І тут його вхопив за руку «Тигр». Хлопець марно озирався за лисом. Легковажний Мацько забув за нього.
— Де це ти такий кльовий костюм собі взяв? — спитав «Тигр». — Хто ти?
— Я — лис, — відповів навчений хлопець. — Тобто я людина, ні, я вдаю з себе людину. А насправді я лис. А ти що за один?
— Я — вовк, — відказав «Тигр». — Г-р-р!
— Вовк? — злякався Лялечка. — скажи. А вовки їдять лисів?
— Ха-ха! — зареготав вовк. — Ти не тільки по-людськи вдягнувся, а й балакаєш, як людиська. Де ти був раніше? Ти б у нашій виставі браконьєра зіграв. Але нічого. Ми тебе зараз замість Мілорда поставимо. Страшніше буде. Ходімо!
— Я не хочу! — спробував опиратися Лялечка, тобто лис. Але вовк вже витягнув його на середину кола і гукнув:
— Давай сюди рушницю, Мілорде! Я тобі заміну знайшов.
І тут у вовка раптом відвисла щелепа, а кабанець випустив рушницю. Бо ж центр галявини був найкраще освітлений.
— Людина! Рятуйся, хто може! — заверещав кабанець.
— Людина! Людина! — заметушились звірі, й коло розсипалось.
Миттю згасло світло. І в темряві чувся тупіт, хрускіт гілля, писк. Лялечка залишився сам у темному лісі, з рушницею в руках. І йому стало ще страшніше, ніж тим звірям, що втікали від людської дитини, зовсім маленького хлопчика.
— Мамо, мамочко! — заплакав він. — Лисе, де ти?