Сказка Котигорошко
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
XX Подвиг третій
Атлантидці вдарили із заходу. Їхні залізні дивізії швидко пройшли Гелію і Германію і взяли Перемишль. Ситуація
стала настільки загрозливою, що Котигорошко особисто виїхав до Львова і взяв на себе командування Західним фронтом. У камуфляжі без знаків розрізнення (під який, щоправда, за наполяганням особистої охорони він, одягав натільний бронежилет), у титановому сферичному шоломі голова КУУУ генерал Котигорошко разом із батальйоном спецняків носився фронтовими позиціями, наводячи жах не стільки на ворогів, скільки на своїх. Він розстрілював командирів полків і дивізій лише за пригнічений вигляд, він підіймав українських вояків у атаку, сам ідучи у перших шеренгах, він робив нічні рейди з розвідниками ворожими тилами — і за кілька місяців добився того, що бойові дії набрали позиційного характеру. Українські війська уже не відступали, а успішно стримували ворога, і навіть подекуди переходили у наступ. Проте до повного перелому війни на користь України було ще далеко. Адже добра частина Европи була під чоботом брутальної атлантидської вояччини, а це ж якщо не священна українська земля, то територія наших союзників.
Котигорошко повернувся в Київ у пригніченому настрої, такому песимістичному, що сам би себе розстріляв за втрату бойового духу, якби мав на кого залишити Україну. Особливо тепер, коли ворог взяв її у кільце фронтів. Він вислухав звіти усіх своїх воєначальників і зрозумів, що якщо не вдатися до якихось екстремальних заходів, то Україна цю війну з Атлантидою не виграє. Треба щось робити. Але — що? Атакувати Атлантиду психотронною зброєю? Але ж, по-перше, противник має системи захисту від цієї зброї, а по-друге, не забариться завдати аналогічного удару у відповідь. Те ж саме і з геофізичною зброєю і навіть із забороненою — ядерною.
Котигорошко запросив до себе генерала Доброзола і без зайвих передмов спитав у свого старшого товариша:
— Що робити?
Розумний і досвідчений генерал Доброзол, звичайно, втямив про що йдеться, і так само відверто відповів:
— Є два виходи: гірший, але безпечніший, та кращий, але дуже небезпечний.
— Починайте з гіршого, — сказав Котигорошко. Він тремтячими руками налив собі чарку горілки, запропонував гостеві, від якої той чемно відмовився.
— Гірший вихід тому й називається гіршим, — зітхнув генерал Доброзол, — що передбачає негайні переговори з Атлантидою, принизливий мир, територіальні поступки, втрату багатьох колоній і так далі.
— А як же бути з армією? — сомнамбулічно спитав Котигорошко.
— Що ви маєте на увазі, пане голово? — не зрозумів генерал Доброзол.
— Збройні сили доведеться перейменовувати, адже це буде вже не Військо Непереможне Українське.
— Це не найстрашніше, пане Котигорошку.
— А що найстрашніше, пане Доброзоле?
— Якщо ми укладемо мир з Атлантидою на їхніх умовах, це по суті означатиме поразку, і ви правильно відзначили — ВНУ доведеться перейменувати у якісь там сили самооборони, це так, але перейменувати також доведеться і Героя України Вишнеслава Котигорошка.
— Ви думаєте?
— Це — автоматично.
— І як мене назве вдячний нарід український?
— Хто як, пане голово, — криво посміхнувся генерал Доброзол, — хто — боягузом, хто — зрадником, хто — невдахою, але найгірше, коли знайдуться такі, що назвуть вас узурпатором і самозванцем, бо це становить загрозу вашій владі. Я хотів сказати, нашій владі в Україні.
— Можуть усунути? — скривився Котигорошко.
— Можуть, — жорстко промовив генерал Доброзол, — бо ж тепер ви для народу постать сакральна, міфічна і харизматична. Ви майже небожитель. Варто вам вчинити якусь земну буденну дію, тим більше таку, як укладення ганебного миру зі споконвічним ворогом, чари розвіються і багато хто може спитати, передусім самого себе: а чому саме цей хлопчина Котигорошко, який програв війну з Атлантидою, має керувати моєю країною?..
— Гаразд, — перебив Доброзола Котигорошко, — це я зрозумів, а який інший варіант? Кращий, як ви сказали…
— Я сказав не лише кращий, — сухо додав Доброзол, — а ще й небезпечний.
— Говоріть, генерале!
Генерал Доброзол несподівано для Котигорошка налив собі чарку горілки, випив і незвичним голосом заговорив:
— Другий вихід, Вишнеславе, полягає в тому, що ви застосовуєте проти Атлантиди таємну зброю і — перемагаєте!
— Тож у чому проблема? — розвеселився Котигорошко, — я хоч уже готовий вжити цю зброю і відповідно — перемогти.
— Це страшна зброя, Вишнеславе.
— Кожна зброя страшна, генерале, не тягніть, кажіть, що ви маєте на увазі?
— Я про ЕТЗГ, пане голово.
— Що це таке етзеге, генерале, чому я не знаю?
— Ви й справді не знаєте, Вишнеславе, про цю зброю, бо вона таки таємна.
— Що?.. — Котигорошкови генералові слова дуже не сподобались.
— Пробачте, Котигорошку, але це так, розробка цієї зброї велась у надтаємному режимі. Досить сказати, що про неї не знав ніхто із колишнього Тріумвірату, знали лише покійний президент Трипільський, я і безпосередні її творці — працівники таємної лабораторії у Карпатах. Тепер знаєте й ви, отже, не закинете мені, що я в чомусь уже не щирий перед вами.
— Гаразд, генерале, — пом'як Котигорошко, — розповідайте, що це таке, як працює?
— ЕТЗГ — це егрегоріяльно-тектонічна зональна гармата, — почав Доброзол.
— А, то це різновид геофізичної зброї, — розчаровано перебив його Котигорошко.
— В принципі, так, — погодився генерал, — але є деяка різниця у масштабах. Що таке геофізична міна, це підземний вибух спрямованої дії, що спричинює незначний землетрус максимум п'ять, ну шість балів, ЕТЗГ, Вишнеславе, це — метод створення руйнівного ефекту в масштабах континентальних, під його дію потрапляє, як мінімум, половина земної кулі.
— А в результаті? — спитав Котигорошко.
— Континент Атлантида з усім архіпелагом опиняється під водою, — прошепотів генерал Доброзол.
— А як воно працює? — поцікавився Котигорошко.
— Зусиллями людської волі за таємною окультною технологією утворюється спеціяльний егрегор, який програмується на певне завдання, він акумулює величезну кількість енергії з психічних виділень людей, що перебувають в екстремальних умовах, і потім цим енергетичним зарядом «вистрілює» по заздалегідь наміченій цілі.
— А чому не можна запрограмувати його на знищення локальної цілі, скажімо, міста Посейдонії з околицями, а не на весь континент? — спитав Котигорошко.
— Тут діє закон критичної маси, — пояснив генерал Добро-зол, — для реалізації ефекту потрібен мінімум енергії, а цей мінімум якраз достатній для того, аби відправити всю Атлантиду під воду… або Африку, якщо хочете?
— Ні, Африку не треба, — не повівся на чорний гумор Котигорошко, — треба Атлантиду.
— А острова Туле не шкода? — жорстоко спитав генерал Доброзол. — Його теж зачепить, а це наші окультні союзники. Ацтекії може відірвати шмат.
— Мені шкода України і трохи себе, генерале, якщо чесно, — рішуче сказав Котигорошко, — тому хай шматує Ацтекію, Гренландію, хай руйнує Туле, хай щезає цілий континент, хай утворюються нові острови, для мене Україна понад усе…
— І я в Україні, додайте, Вишнеславе, — несподівано сам для себе бовкнув генерал Доброзол.
Котигорошко вдав, що не почув такої крамольної нечемности і спокійно спитав генерала Доброзола:
— А який ваш вибір, генерале?
— Я не маю права на вибір, пане голово, лише ви, що входите в категорію обраних земних ієрархів, яким дано право розпоряджатися мільйонами людських життів і долями цілих націй, маєте право обирати.
— Це ж і відповідальність потім нести, — здогадався Котигорошко.
— Я собі думаю, — в Доброзола, очевидно, вселився біс, — відправити на той світ півмільярда людських душ і під воду цілий континент, це ж так не минеться. Потім, звичайно. Після того, як позбудешся гріховної тілесної оболонки.
— Та й хрін з ним! — скреготнув зубами Котигорошко. — Готуйте усе, що треба, генерале, я зроблю це!
Наступного дня увесь світ дізнався, що Україна висунула Атлантиді ультиматум з трьох пунктів: по-перше, атлантидські війська негайно покидають усі захоплені території як України, так і її союзників; по-друге, зверхники Атлантиди посилають у Париж уповноважену делегацію для підписання мирного договору з Україною на умовах останньої; і по-третє, Атлантида визнає повну незалежність держави Туле й укладає з нею дипломатичні відносини. В разі невиконання цього ультиматуму Україна залишає за собою право завдати Атлантиді удару нетрадиційним видом зброї. На виконання ультиматуму відпущено три дні.
Увесь світ дуже сміявся. Сміялися в нейтральних державах, сміялися в країнах-сателітах України, сміялись у самій Україні, а найбільше сміялись в Атлантиді, чиї генерали якраз за три дні збирались узяти Львів, Багдад і Царгород, посміхнувся навіть престарілий диктатор Атлантиди Птеро XXVI-й Дактиліян, який уже працював від батарейки.
— Проект найкраще виконати на Чорній горі у Карпатах, — інструктував Котигорошка, який мав виступити у ролі егрегоріяльного деміурга, генерал Добзрозол, — і саме через два дні, бо буде повний місяць. Це не принципово, але суттєво, — генерал помітно хвилювався, що геть не було на нього схожим. — Для досягнення якнайповнішого ефекту, Вишнеславе, треба, аби в той момент, коли ви утворите егрегор, до речі, ви мусите придумати йому якесь гарне ім'я, на матеріяльному плані стався великий викид психічної енергії. Це можуть бути такі емоції, як страх, радість, екстаз, жалоба, але найефективнішим є відчуття болю. Фізичного, зазначте.
— Гаразд, — процідив крізь зуби Котигорошко, — того дня рівно о дванадцятій годині, коли я стоятиму на Чорній горі, на всіх фронтах розпочнеться генеральний наступ українських військ на позиції атлантидців. На всіх фронтах! Сподіваюсь, болю буде достатньо.
— Ще є можливість передумати, Вишнеславе, — тремтячим голосом промовив генерал Доброзол.
Котигорошко промовчав.
Рівно о дванадцятій годині на Західному, Скандинавському, Південному, Африканському та Арабському фронтах українські війська пішли у рішучий наступ. Атлантидці зустріли їх щільним смертоносним вогнем. На всіх фронтах.
Диктатор України Вишнеслав Котигорошко стояв на Чорній горі — сам, голий, тверезий. Місяць на небі був круглий, як колобок, через те, незважаючи на північ, видно було, як удень.
Котигорошко сконцентрувався до меж людських можливостей, потім ще і ще, і, зрештою, подолав усе людське. Його фізичне тіло гепнулося на землю, до нього підбіг генерал Доброзол і загорнув у теплу ковдру. А сам Котигорошко у астральній іпостасі розпочав творити егрегор на ім'я Первобасаврій.
Ось він у ембріональному стані, ось росте, ось у нього з'являються ознаки форми, ось він починає самоусвідомлюватись, ось у нього виникає свідомість.
— Первобасаврію! — окликнув його Котигорошко.
— Слухаю тебе, пане, — чемно відповів Первобасаврій.
— Упивайся силою і міцній! — звелів Котигорошко.
— Уже, мій пане! — відрапортував Первобасаврій, можна було би сказати, через якийсь час, якби там, де вони перебували, час існував.
— Іди і знищ Атлантиду! — скомандував Котигорошко.
— Гаразд! — вигукнув Первобасаврій і, можна було би сказати, попрямував у бік вказаного об'єкта, якби там існував простір.
Якраз тоді, коли сплив термін українського ультиматуму, Атлантиди не стало. Внаслідок нечуваної досі сили землетрусу весь континент з архіпелагами пішов під воду. На тому місці утворився океан. Постраждали і невинні. Разом з Атлантидою під воду пішли і українські союзники: острівна держава Туле, частина Ацтекії, шмат Гренландії і трохи Африки. Шкода, звичайно, але війна є війна.
Атлантидські війська, що залишилися на суші, позбавлені керівництва, припасів, геть здеморалізувалися і стали нездатними до бойових дій. Українська армія, яка продовжувала носити назву «ВНУ», без особливих зусиль винищила атлантидців на всіх фронтах, а основне і найбільше європейське угруповання погнала до західних берегів Европи і зіпхнула у води. Від того часу ті води почали називатись Атлантичним океаном.
Світ і Україна вкотре переконалися, що Котигорошко таки герой.
Атлантидці вдарили із заходу. Їхні залізні дивізії швидко пройшли Гелію і Германію і взяли Перемишль. Ситуація
стала настільки загрозливою, що Котигорошко особисто виїхав до Львова і взяв на себе командування Західним фронтом. У камуфляжі без знаків розрізнення (під який, щоправда, за наполяганням особистої охорони він, одягав натільний бронежилет), у титановому сферичному шоломі голова КУУУ генерал Котигорошко разом із батальйоном спецняків носився фронтовими позиціями, наводячи жах не стільки на ворогів, скільки на своїх. Він розстрілював командирів полків і дивізій лише за пригнічений вигляд, він підіймав українських вояків у атаку, сам ідучи у перших шеренгах, він робив нічні рейди з розвідниками ворожими тилами — і за кілька місяців добився того, що бойові дії набрали позиційного характеру. Українські війська уже не відступали, а успішно стримували ворога, і навіть подекуди переходили у наступ. Проте до повного перелому війни на користь України було ще далеко. Адже добра частина Европи була під чоботом брутальної атлантидської вояччини, а це ж якщо не священна українська земля, то територія наших союзників.
Котигорошко повернувся в Київ у пригніченому настрої, такому песимістичному, що сам би себе розстріляв за втрату бойового духу, якби мав на кого залишити Україну. Особливо тепер, коли ворог взяв її у кільце фронтів. Він вислухав звіти усіх своїх воєначальників і зрозумів, що якщо не вдатися до якихось екстремальних заходів, то Україна цю війну з Атлантидою не виграє. Треба щось робити. Але — що? Атакувати Атлантиду психотронною зброєю? Але ж, по-перше, противник має системи захисту від цієї зброї, а по-друге, не забариться завдати аналогічного удару у відповідь. Те ж саме і з геофізичною зброєю і навіть із забороненою — ядерною.
Котигорошко запросив до себе генерала Доброзола і без зайвих передмов спитав у свого старшого товариша:
— Що робити?
Розумний і досвідчений генерал Доброзол, звичайно, втямив про що йдеться, і так само відверто відповів:
— Є два виходи: гірший, але безпечніший, та кращий, але дуже небезпечний.
— Починайте з гіршого, — сказав Котигорошко. Він тремтячими руками налив собі чарку горілки, запропонував гостеві, від якої той чемно відмовився.
— Гірший вихід тому й називається гіршим, — зітхнув генерал Доброзол, — що передбачає негайні переговори з Атлантидою, принизливий мир, територіальні поступки, втрату багатьох колоній і так далі.
— А як же бути з армією? — сомнамбулічно спитав Котигорошко.
— Що ви маєте на увазі, пане голово? — не зрозумів генерал Доброзол.
— Збройні сили доведеться перейменовувати, адже це буде вже не Військо Непереможне Українське.
— Це не найстрашніше, пане Котигорошку.
— А що найстрашніше, пане Доброзоле?
— Якщо ми укладемо мир з Атлантидою на їхніх умовах, це по суті означатиме поразку, і ви правильно відзначили — ВНУ доведеться перейменувати у якісь там сили самооборони, це так, але перейменувати також доведеться і Героя України Вишнеслава Котигорошка.
— Ви думаєте?
— Це — автоматично.
— І як мене назве вдячний нарід український?
— Хто як, пане голово, — криво посміхнувся генерал Доброзол, — хто — боягузом, хто — зрадником, хто — невдахою, але найгірше, коли знайдуться такі, що назвуть вас узурпатором і самозванцем, бо це становить загрозу вашій владі. Я хотів сказати, нашій владі в Україні.
— Можуть усунути? — скривився Котигорошко.
— Можуть, — жорстко промовив генерал Доброзол, — бо ж тепер ви для народу постать сакральна, міфічна і харизматична. Ви майже небожитель. Варто вам вчинити якусь земну буденну дію, тим більше таку, як укладення ганебного миру зі споконвічним ворогом, чари розвіються і багато хто може спитати, передусім самого себе: а чому саме цей хлопчина Котигорошко, який програв війну з Атлантидою, має керувати моєю країною?..
— Гаразд, — перебив Доброзола Котигорошко, — це я зрозумів, а який інший варіант? Кращий, як ви сказали…
— Я сказав не лише кращий, — сухо додав Доброзол, — а ще й небезпечний.
— Говоріть, генерале!
Генерал Доброзол несподівано для Котигорошка налив собі чарку горілки, випив і незвичним голосом заговорив:
— Другий вихід, Вишнеславе, полягає в тому, що ви застосовуєте проти Атлантиди таємну зброю і — перемагаєте!
— Тож у чому проблема? — розвеселився Котигорошко, — я хоч уже готовий вжити цю зброю і відповідно — перемогти.
— Це страшна зброя, Вишнеславе.
— Кожна зброя страшна, генерале, не тягніть, кажіть, що ви маєте на увазі?
— Я про ЕТЗГ, пане голово.
— Що це таке етзеге, генерале, чому я не знаю?
— Ви й справді не знаєте, Вишнеславе, про цю зброю, бо вона таки таємна.
— Що?.. — Котигорошкови генералові слова дуже не сподобались.
— Пробачте, Котигорошку, але це так, розробка цієї зброї велась у надтаємному режимі. Досить сказати, що про неї не знав ніхто із колишнього Тріумвірату, знали лише покійний президент Трипільський, я і безпосередні її творці — працівники таємної лабораторії у Карпатах. Тепер знаєте й ви, отже, не закинете мені, що я в чомусь уже не щирий перед вами.
— Гаразд, генерале, — пом'як Котигорошко, — розповідайте, що це таке, як працює?
— ЕТЗГ — це егрегоріяльно-тектонічна зональна гармата, — почав Доброзол.
— А, то це різновид геофізичної зброї, — розчаровано перебив його Котигорошко.
— В принципі, так, — погодився генерал, — але є деяка різниця у масштабах. Що таке геофізична міна, це підземний вибух спрямованої дії, що спричинює незначний землетрус максимум п'ять, ну шість балів, ЕТЗГ, Вишнеславе, це — метод створення руйнівного ефекту в масштабах континентальних, під його дію потрапляє, як мінімум, половина земної кулі.
— А в результаті? — спитав Котигорошко.
— Континент Атлантида з усім архіпелагом опиняється під водою, — прошепотів генерал Доброзол.
— А як воно працює? — поцікавився Котигорошко.
— Зусиллями людської волі за таємною окультною технологією утворюється спеціяльний егрегор, який програмується на певне завдання, він акумулює величезну кількість енергії з психічних виділень людей, що перебувають в екстремальних умовах, і потім цим енергетичним зарядом «вистрілює» по заздалегідь наміченій цілі.
— А чому не можна запрограмувати його на знищення локальної цілі, скажімо, міста Посейдонії з околицями, а не на весь континент? — спитав Котигорошко.
— Тут діє закон критичної маси, — пояснив генерал Добро-зол, — для реалізації ефекту потрібен мінімум енергії, а цей мінімум якраз достатній для того, аби відправити всю Атлантиду під воду… або Африку, якщо хочете?
— Ні, Африку не треба, — не повівся на чорний гумор Котигорошко, — треба Атлантиду.
— А острова Туле не шкода? — жорстоко спитав генерал Доброзол. — Його теж зачепить, а це наші окультні союзники. Ацтекії може відірвати шмат.
— Мені шкода України і трохи себе, генерале, якщо чесно, — рішуче сказав Котигорошко, — тому хай шматує Ацтекію, Гренландію, хай руйнує Туле, хай щезає цілий континент, хай утворюються нові острови, для мене Україна понад усе…
— І я в Україні, додайте, Вишнеславе, — несподівано сам для себе бовкнув генерал Доброзол.
Котигорошко вдав, що не почув такої крамольної нечемности і спокійно спитав генерала Доброзола:
— А який ваш вибір, генерале?
— Я не маю права на вибір, пане голово, лише ви, що входите в категорію обраних земних ієрархів, яким дано право розпоряджатися мільйонами людських життів і долями цілих націй, маєте право обирати.
— Це ж і відповідальність потім нести, — здогадався Котигорошко.
— Я собі думаю, — в Доброзола, очевидно, вселився біс, — відправити на той світ півмільярда людських душ і під воду цілий континент, це ж так не минеться. Потім, звичайно. Після того, як позбудешся гріховної тілесної оболонки.
— Та й хрін з ним! — скреготнув зубами Котигорошко. — Готуйте усе, що треба, генерале, я зроблю це!
Наступного дня увесь світ дізнався, що Україна висунула Атлантиді ультиматум з трьох пунктів: по-перше, атлантидські війська негайно покидають усі захоплені території як України, так і її союзників; по-друге, зверхники Атлантиди посилають у Париж уповноважену делегацію для підписання мирного договору з Україною на умовах останньої; і по-третє, Атлантида визнає повну незалежність держави Туле й укладає з нею дипломатичні відносини. В разі невиконання цього ультиматуму Україна залишає за собою право завдати Атлантиді удару нетрадиційним видом зброї. На виконання ультиматуму відпущено три дні.
Увесь світ дуже сміявся. Сміялися в нейтральних державах, сміялися в країнах-сателітах України, сміялись у самій Україні, а найбільше сміялись в Атлантиді, чиї генерали якраз за три дні збирались узяти Львів, Багдад і Царгород, посміхнувся навіть престарілий диктатор Атлантиди Птеро XXVI-й Дактиліян, який уже працював від батарейки.
— Проект найкраще виконати на Чорній горі у Карпатах, — інструктував Котигорошка, який мав виступити у ролі егрегоріяльного деміурга, генерал Добзрозол, — і саме через два дні, бо буде повний місяць. Це не принципово, але суттєво, — генерал помітно хвилювався, що геть не було на нього схожим. — Для досягнення якнайповнішого ефекту, Вишнеславе, треба, аби в той момент, коли ви утворите егрегор, до речі, ви мусите придумати йому якесь гарне ім'я, на матеріяльному плані стався великий викид психічної енергії. Це можуть бути такі емоції, як страх, радість, екстаз, жалоба, але найефективнішим є відчуття болю. Фізичного, зазначте.
— Гаразд, — процідив крізь зуби Котигорошко, — того дня рівно о дванадцятій годині, коли я стоятиму на Чорній горі, на всіх фронтах розпочнеться генеральний наступ українських військ на позиції атлантидців. На всіх фронтах! Сподіваюсь, болю буде достатньо.
— Ще є можливість передумати, Вишнеславе, — тремтячим голосом промовив генерал Доброзол.
Котигорошко промовчав.
Рівно о дванадцятій годині на Західному, Скандинавському, Південному, Африканському та Арабському фронтах українські війська пішли у рішучий наступ. Атлантидці зустріли їх щільним смертоносним вогнем. На всіх фронтах.
Диктатор України Вишнеслав Котигорошко стояв на Чорній горі — сам, голий, тверезий. Місяць на небі був круглий, як колобок, через те, незважаючи на північ, видно було, як удень.
Котигорошко сконцентрувався до меж людських можливостей, потім ще і ще, і, зрештою, подолав усе людське. Його фізичне тіло гепнулося на землю, до нього підбіг генерал Доброзол і загорнув у теплу ковдру. А сам Котигорошко у астральній іпостасі розпочав творити егрегор на ім'я Первобасаврій.
Ось він у ембріональному стані, ось росте, ось у нього з'являються ознаки форми, ось він починає самоусвідомлюватись, ось у нього виникає свідомість.
— Первобасаврію! — окликнув його Котигорошко.
— Слухаю тебе, пане, — чемно відповів Первобасаврій.
— Упивайся силою і міцній! — звелів Котигорошко.
— Уже, мій пане! — відрапортував Первобасаврій, можна було би сказати, через якийсь час, якби там, де вони перебували, час існував.
— Іди і знищ Атлантиду! — скомандував Котигорошко.
— Гаразд! — вигукнув Первобасаврій і, можна було би сказати, попрямував у бік вказаного об'єкта, якби там існував простір.
Якраз тоді, коли сплив термін українського ультиматуму, Атлантиди не стало. Внаслідок нечуваної досі сили землетрусу весь континент з архіпелагами пішов під воду. На тому місці утворився океан. Постраждали і невинні. Разом з Атлантидою під воду пішли і українські союзники: острівна держава Туле, частина Ацтекії, шмат Гренландії і трохи Африки. Шкода, звичайно, але війна є війна.
Атлантидські війська, що залишилися на суші, позбавлені керівництва, припасів, геть здеморалізувалися і стали нездатними до бойових дій. Українська армія, яка продовжувала носити назву «ВНУ», без особливих зусиль винищила атлантидців на всіх фронтах, а основне і найбільше європейське угруповання погнала до західних берегів Европи і зіпхнула у води. Від того часу ті води почали називатись Атлантичним океаном.
Світ і Україна вкотре переконалися, що Котигорошко таки герой.