Сказка Котигорошко
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
XII Ключ
— Тож, кажете, світло, ієрофанте?
— Світло, ваша екселенціє.
— Але ж будь-яке світло мусить мати своє джерело, бо навіть похмурої днини, коли сіється сіре безрадісне світло, ми знаємо, що десь там за пеленою хмар є золоте сонце.
— Дуже правильно, ваша екселенціє, надзвичайно правильно, ви навели напрочуд вдалу аналогію: хмарної днини ми спостерігаємо світло, позбавлені можливости бачити джерело, ось тут і з'являється можливість випробувати людську особину на предмет наближення до мудрости і осягнення істини: профан або буде заперечувати існування сонця і оголосить світло якоюсь самоорганізуючою матерією, або вимагатиме навести йому негайні докази існування сонця, тоді, коли втаємничений, навіть якщо й ніколи не побачить сонця, завжди буде вірити у його існування, бо він просто ЗНАЄ, що сонце — є!
— Отож світло астральне йде від Бога, ієрофанте?
— Трохи спрощуючи, ваша екселенціє, — так!
— І — далі?
— Далі, ваша екселенціє, це астральне світло виступає таким собі будівельним матеріялом, з якого на астральному плані будується усе те, що згодом проявляється у матеріяльному світі у грубих формах.
— Згодом — це коли, ієрофанте?
— Дуже грамотне запитання, ваша екселенціє. Справа в тому, що вживати категорію «час» коректно лише стосовно матеріяльного плану, бо на вищих планах — астральному, обох ментальних і далі догори, часу у земному розумінні нема. Час, як і простір, — категорії самодостатні, проте відносні щодо земного (чи якогось іншого), але обов'язково матеріяльного спостерігача. Тому те, що будується у астралі, не може бути виміряне ні в просторових координатах, ні по часовій лінії. Воно може бути поміщене у ці координати, але цілком, без будь-яких наслідків для своєї сутности. Це, наприклад, якби ви, ваша екселенціє, складали подумки свій новий указ для підданих, а тим часом особу вашу везли б на авті, потім на надзвуковому лайнері «Кондор», затим опустили би на підводному човні у глибини океану, потім ви прибули би в Київ і непорушно лежали би на канапі — все одно весь цей час мисленна структура указу існувала би сама по собі, просторово-часові зміщення не впливали би на суть самого указу.
— Трохи кострубате порівняння, ієрофанте, але суть зрозуміла. Отож в астралі з цього так званого світла будується усе те, що згодом матеріялізується у земній формі. Що ми можемо з цього мати?
— Є дві ужиткові для земних особин людського роду речі, ваша екселенціє. Перша корисна, друга — красива.
— Починайте з корисного, ієрофанте.
— Якщо хтось із земних зуміє своїм духовним зором осягнути астральний план, іншими словами, інформаційну мережу своєї підсвідомости підключити до астральної системи, то він зможе ПОБАЧИТИ минуле, теперішнє і майбутнє тієї матеріяльної сутности, яка його цікавить. Це може бути доля людини чи — країни, чи навіть усього всесвіту.
— Це як побачити, ієрофанте?
— А так, товаришу, ой, вибачте, пане… тобто, ваша екселенціє, якби якийсь мандрівник захотів вивчити, скажімо, географію Карпат і робив би це із зав'язаними (чомусь) очима, обмацуючи рівчаки, горбики, ямки та каміння, і на підставі цих дотиків описував би ландшафт і флору гір. Це земне розуміння і сприйняття сущого. А тепер уявімо собі, що цього допитливого обсерватора якась невідома сила переміщує на вершину Говерли і йому розв'язують очі. Це за ясної літньої погоди, зазначте. Що побачить наш географ?
— Усі чи майже усі гори!
— Принаймні ту частину гір, яка йому наразі є цікавою, ваша екселенціє.
— І водночас, ієрофанте!
— Водночас, ваша екселенціє. Ось це і є бачення на астральному плані. Ви одночасно спостерігаєте минуле, теперішнє і майбутнє — всю базу даних водночас! Що вас найбільше цікавить, ваша екселенціє?
— Та ви знаєте, ієрофанте, але я би волів не знати ВСЬОГО.
— Нема проблем, ваша екселенціє. Я можу взагалі нічого не бачити.
— Поки що, ієрофанте, мені досить того, що я знаю, а що красивого ми здобудемо від опанування розуміння природи астрального світла?
— Спочатку насмілюсь вам дещо нагадати. Бог сотворив людину за своїм образом і подобою, так чи не так?
—Так.
— Сподіваюсь, ви знаєте, що це означає, ваша екселенціє.
— Знаю, але… я… це… можете нагадати, ієрофанте.
— Це означає, що як будова Бога є потрійною: Розум, Сила, Матерія, так і людина складається з трьох основних частин:
Духа (божественної сутности), Душі (енергетичного згустка) і Тіла. Крім того, Бог наділив людину тими якостями, які є, власне, Його іманентними атрибутами: свободою, любов'ю і здатністю до творчости. Ось цю останню якість розглянемо як предмет нашого питання.
— Що тут розглядати, ієрофанте, творчість є творчість, — його природа незбагненна, зате наслідки доступні для матеріяльних рецепцій.
— Абсолютно правильно, ваша екселенціє, але ви говорите про звичайну творчість, доступну майже кожній смертній людині. А я — ось про що. Коли вже людина образ і подоба, то вона так, як і Бог, — у своїх, звичайно, масштабах, має здатність еманувати астральне світло…
— Своє власне, звичайно?
— Безперечно, ваша екселенціє, але астральне світло.
— Тобто, будівельний матеріял, ієрофанте?
— Отож.
— То ви хочете сказати, що людина, сотворивши зі свого, еманованого своєю божественною сутністю, світла якийсь астральний світ, зможе потім змусити цей світ постати у матеріяльних формах?!
— Не обов'язково, ваша екселенціє, але теоретично це, судячи з наших логічних умовиводів, дуже і дуже можливо.
— Це щось схоже на комп'ютерну гру, ієрофанте.
— Лише за формою, ваша екселенціє, а за суттю тут різниця принципова: комп'ютерний гравець хоча й має якусь свободу вибору, але лише в межах програми, яку для нього склав йому хтось інший чи навіть він сам, а у нашому випадку, будуючи свій особистий астральний світ, ви виступаєте як Деміург, тобто є в одній особі і гравцем, і програмувальником. І жодних обмежень рамцями програми. До того ж віртуальний світ бере свої витоки з матеріяльних форм, а наша схема має зворотний вектор: спочатку мислеформа, а потім її матеріяльне втілення. Якщо в цьому є потреба, звичайно.
— Так, ієрофанте, але якщо, приміром, я, простий земний чоловік, візьмуся зіграти роль Деміурга, себто вибудую зі свого астрального світла якийсь світ, чи можливо таке, що він потім, навіть всупереч моїй волі, матеріялізується?
— На жаль, можливо, ваша екселенціє.
— Отож, матеріялізується, то чи не буде це викликом Єдиному і чи не накличу я таким чином на себе гнів Божий? Га, ієрофанте?
— Бери, що хочеш, сказав Господь, ваша екселенціє, але за все будеш платити.
— Так, так, так. Не весело.
— Атож.
— А що робити, ієрофанте?
— А що хочете, ваша екселенціє, як уже було сказано: образ і подоба, тобто ви яко ж людина маєте своїм атрибутом свободу, право на вибір, іншими словами.
— Як постелиш, ієрофанте, так і спатимеш?
— Що посієш, ваша екселенціє, то й пожнеш.
— А можна, ієрофанте, побачити весь свій власний астральний світ, витворений, скажімо, мною одночасно, як пейзаж з Говерли?
— А навіщо, ваша екселенціє?
— Як навіщо? Гм… А й справді, навіщо?
— Таки-так, — навіщо. Бо навіщо це саме сотворіння свого астрального світу, ваша екселенціє? Винятково заради естетичної насолоди та ігрового азарту, а якщо Деміург бачитиме весь гештальт світу, який він творить, то щезне будь-який інтерес.
Бог сотворив світ, бо мусив, а ви ж не мусите. Ви це робите, якщо робите, задля гри і мистецтва, тому є сенс закласти у схему елемент спонтанності та самокерованості і побачити, що з того вийде.
— А якщо воно матеріялізується, ієрофанте?
— Що ж, тоді так і буде.
— Мені треба подумати.
— Думайте, ваша екселенціє, але мені здається, що коли Бог приступив до створення нашого земного світу, Він довго не думав.
— Блюзниш, ієрофанте!
— Фах такий, ваша екселенціє.
— Словом, так, ієрофанте, я прошу вас бути за свідка перед Вартовими Карми, Ієрархами Провидіння і Поліцією Фатуму, що робив я це, — якщо, звичайно, буду щось робити, — винятково заради любови до мистецтва, ігрового азарту та притаманної людям допитливости, і не було в моїх діях жодного якогось користолюбства чи вигоди. Навпаки і ще раз навпаки — я зазнаю певних втрат, хай не у цьому світі, а вже у тамтому.
— Я охоче засвідчу на вашу користь.
— Але це… друже ієрофанте, якось смішно таке запитувати, як ви думаєте, що би мені створити?
— Та що собі хочете, товаришу, перепрошую, пане… ваша екселенціє, хоч казочку для дітей.
— Яку казочку?
— Яку, яку? Ну, скажімо, про Котигорошка.
— Тож, кажете, світло, ієрофанте?
— Світло, ваша екселенціє.
— Але ж будь-яке світло мусить мати своє джерело, бо навіть похмурої днини, коли сіється сіре безрадісне світло, ми знаємо, що десь там за пеленою хмар є золоте сонце.
— Дуже правильно, ваша екселенціє, надзвичайно правильно, ви навели напрочуд вдалу аналогію: хмарної днини ми спостерігаємо світло, позбавлені можливости бачити джерело, ось тут і з'являється можливість випробувати людську особину на предмет наближення до мудрости і осягнення істини: профан або буде заперечувати існування сонця і оголосить світло якоюсь самоорганізуючою матерією, або вимагатиме навести йому негайні докази існування сонця, тоді, коли втаємничений, навіть якщо й ніколи не побачить сонця, завжди буде вірити у його існування, бо він просто ЗНАЄ, що сонце — є!
— Отож світло астральне йде від Бога, ієрофанте?
— Трохи спрощуючи, ваша екселенціє, — так!
— І — далі?
— Далі, ваша екселенціє, це астральне світло виступає таким собі будівельним матеріялом, з якого на астральному плані будується усе те, що згодом проявляється у матеріяльному світі у грубих формах.
— Згодом — це коли, ієрофанте?
— Дуже грамотне запитання, ваша екселенціє. Справа в тому, що вживати категорію «час» коректно лише стосовно матеріяльного плану, бо на вищих планах — астральному, обох ментальних і далі догори, часу у земному розумінні нема. Час, як і простір, — категорії самодостатні, проте відносні щодо земного (чи якогось іншого), але обов'язково матеріяльного спостерігача. Тому те, що будується у астралі, не може бути виміряне ні в просторових координатах, ні по часовій лінії. Воно може бути поміщене у ці координати, але цілком, без будь-яких наслідків для своєї сутности. Це, наприклад, якби ви, ваша екселенціє, складали подумки свій новий указ для підданих, а тим часом особу вашу везли б на авті, потім на надзвуковому лайнері «Кондор», затим опустили би на підводному човні у глибини океану, потім ви прибули би в Київ і непорушно лежали би на канапі — все одно весь цей час мисленна структура указу існувала би сама по собі, просторово-часові зміщення не впливали би на суть самого указу.
— Трохи кострубате порівняння, ієрофанте, але суть зрозуміла. Отож в астралі з цього так званого світла будується усе те, що згодом матеріялізується у земній формі. Що ми можемо з цього мати?
— Є дві ужиткові для земних особин людського роду речі, ваша екселенціє. Перша корисна, друга — красива.
— Починайте з корисного, ієрофанте.
— Якщо хтось із земних зуміє своїм духовним зором осягнути астральний план, іншими словами, інформаційну мережу своєї підсвідомости підключити до астральної системи, то він зможе ПОБАЧИТИ минуле, теперішнє і майбутнє тієї матеріяльної сутности, яка його цікавить. Це може бути доля людини чи — країни, чи навіть усього всесвіту.
— Це як побачити, ієрофанте?
— А так, товаришу, ой, вибачте, пане… тобто, ваша екселенціє, якби якийсь мандрівник захотів вивчити, скажімо, географію Карпат і робив би це із зав'язаними (чомусь) очима, обмацуючи рівчаки, горбики, ямки та каміння, і на підставі цих дотиків описував би ландшафт і флору гір. Це земне розуміння і сприйняття сущого. А тепер уявімо собі, що цього допитливого обсерватора якась невідома сила переміщує на вершину Говерли і йому розв'язують очі. Це за ясної літньої погоди, зазначте. Що побачить наш географ?
— Усі чи майже усі гори!
— Принаймні ту частину гір, яка йому наразі є цікавою, ваша екселенціє.
— І водночас, ієрофанте!
— Водночас, ваша екселенціє. Ось це і є бачення на астральному плані. Ви одночасно спостерігаєте минуле, теперішнє і майбутнє — всю базу даних водночас! Що вас найбільше цікавить, ваша екселенціє?
— Та ви знаєте, ієрофанте, але я би волів не знати ВСЬОГО.
— Нема проблем, ваша екселенціє. Я можу взагалі нічого не бачити.
— Поки що, ієрофанте, мені досить того, що я знаю, а що красивого ми здобудемо від опанування розуміння природи астрального світла?
— Спочатку насмілюсь вам дещо нагадати. Бог сотворив людину за своїм образом і подобою, так чи не так?
—Так.
— Сподіваюсь, ви знаєте, що це означає, ваша екселенціє.
— Знаю, але… я… це… можете нагадати, ієрофанте.
— Це означає, що як будова Бога є потрійною: Розум, Сила, Матерія, так і людина складається з трьох основних частин:
Духа (божественної сутности), Душі (енергетичного згустка) і Тіла. Крім того, Бог наділив людину тими якостями, які є, власне, Його іманентними атрибутами: свободою, любов'ю і здатністю до творчости. Ось цю останню якість розглянемо як предмет нашого питання.
— Що тут розглядати, ієрофанте, творчість є творчість, — його природа незбагненна, зате наслідки доступні для матеріяльних рецепцій.
— Абсолютно правильно, ваша екселенціє, але ви говорите про звичайну творчість, доступну майже кожній смертній людині. А я — ось про що. Коли вже людина образ і подоба, то вона так, як і Бог, — у своїх, звичайно, масштабах, має здатність еманувати астральне світло…
— Своє власне, звичайно?
— Безперечно, ваша екселенціє, але астральне світло.
— Тобто, будівельний матеріял, ієрофанте?
— Отож.
— То ви хочете сказати, що людина, сотворивши зі свого, еманованого своєю божественною сутністю, світла якийсь астральний світ, зможе потім змусити цей світ постати у матеріяльних формах?!
— Не обов'язково, ваша екселенціє, але теоретично це, судячи з наших логічних умовиводів, дуже і дуже можливо.
— Це щось схоже на комп'ютерну гру, ієрофанте.
— Лише за формою, ваша екселенціє, а за суттю тут різниця принципова: комп'ютерний гравець хоча й має якусь свободу вибору, але лише в межах програми, яку для нього склав йому хтось інший чи навіть він сам, а у нашому випадку, будуючи свій особистий астральний світ, ви виступаєте як Деміург, тобто є в одній особі і гравцем, і програмувальником. І жодних обмежень рамцями програми. До того ж віртуальний світ бере свої витоки з матеріяльних форм, а наша схема має зворотний вектор: спочатку мислеформа, а потім її матеріяльне втілення. Якщо в цьому є потреба, звичайно.
— Так, ієрофанте, але якщо, приміром, я, простий земний чоловік, візьмуся зіграти роль Деміурга, себто вибудую зі свого астрального світла якийсь світ, чи можливо таке, що він потім, навіть всупереч моїй волі, матеріялізується?
— На жаль, можливо, ваша екселенціє.
— Отож, матеріялізується, то чи не буде це викликом Єдиному і чи не накличу я таким чином на себе гнів Божий? Га, ієрофанте?
— Бери, що хочеш, сказав Господь, ваша екселенціє, але за все будеш платити.
— Так, так, так. Не весело.
— Атож.
— А що робити, ієрофанте?
— А що хочете, ваша екселенціє, як уже було сказано: образ і подоба, тобто ви яко ж людина маєте своїм атрибутом свободу, право на вибір, іншими словами.
— Як постелиш, ієрофанте, так і спатимеш?
— Що посієш, ваша екселенціє, то й пожнеш.
— А можна, ієрофанте, побачити весь свій власний астральний світ, витворений, скажімо, мною одночасно, як пейзаж з Говерли?
— А навіщо, ваша екселенціє?
— Як навіщо? Гм… А й справді, навіщо?
— Таки-так, — навіщо. Бо навіщо це саме сотворіння свого астрального світу, ваша екселенціє? Винятково заради естетичної насолоди та ігрового азарту, а якщо Деміург бачитиме весь гештальт світу, який він творить, то щезне будь-який інтерес.
Бог сотворив світ, бо мусив, а ви ж не мусите. Ви це робите, якщо робите, задля гри і мистецтва, тому є сенс закласти у схему елемент спонтанності та самокерованості і побачити, що з того вийде.
— А якщо воно матеріялізується, ієрофанте?
— Що ж, тоді так і буде.
— Мені треба подумати.
— Думайте, ваша екселенціє, але мені здається, що коли Бог приступив до створення нашого земного світу, Він довго не думав.
— Блюзниш, ієрофанте!
— Фах такий, ваша екселенціє.
— Словом, так, ієрофанте, я прошу вас бути за свідка перед Вартовими Карми, Ієрархами Провидіння і Поліцією Фатуму, що робив я це, — якщо, звичайно, буду щось робити, — винятково заради любови до мистецтва, ігрового азарту та притаманної людям допитливости, і не було в моїх діях жодного якогось користолюбства чи вигоди. Навпаки і ще раз навпаки — я зазнаю певних втрат, хай не у цьому світі, а вже у тамтому.
— Я охоче засвідчу на вашу користь.
— Але це… друже ієрофанте, якось смішно таке запитувати, як ви думаєте, що би мені створити?
— Та що собі хочете, товаришу, перепрошую, пане… ваша екселенціє, хоч казочку для дітей.
— Яку казочку?
— Яку, яку? Ну, скажімо, про Котигорошка.