Сказка Котигорошко
Читать сказки онлайн / Украинские народные сказки
V Нове призначення
Хорунжого Котигорошка було викликано в Генеральний штаб ВНУ до одного дуже малопомітного генерала. Мало хто у збройних силах України знав, що взагалі існує цей генерал-полковник А.АДоброзол і управління «М», яке він уже десяток років очолює. Бо все було надтаємно.
Котигорошко ввійшов у приймальню, за двері з табличкою — «Управління «М», і відрекомендувався ад'ютантови. Ад'ютант була жінка, досить молода, але вже старша чином за Котигорошка — на погонах вона мала три срібні ромби поручника.
— Прошу сідати, пане хорунжий, і трохи зачекати, — вимовила вона офіційним тоном, а згодом трохи людяніше: —
Кави? Чаю? Мінеральної води?
— Чаю, дуже міцного, чорного, з медом й цитриною, — показав себе Котигорошко. А що, герой України прийшов, а не якийсь засмоктаний чотовий з віддаленої залоги.
Ад'ютант не здивувалася, а по селектору продублювала замовлення. Через сім хвилин прийшла офіціянтка у, без сумніву, замалій на неї уніформі, в яку ледве вміщалися груди, стегна і решта, з погонами вістуна і поставила перед Котигорошком тацю з чайником, горнятком і різними ласощами: печивом, шоколадом, канапками з кав'яром і, звичайно, покраяним лимоном і медом у розетці.
— Дякую, — пробурмотів Котигорошко і налив собі чаю. Зробивши ковток, він знічев'я почав розглядати ад'ютанта.
Висока довгонога синьоока блондинка з пружними персами. Нудно. Бюрократичний стандарт. Але чому в неї такий високий чин? Як правило, такі особи вище, як до чотара ніколи не дослужуються.
— Вишнеславе, — несподівано широко посміхнувшись, звернулася ад'ютант до Котигорошка, від чого він зненацька гримнув іранською шаблею об паркет, — ви ще не стомилися від слави?
— Якої слави? — не второпав Котигорошко.
— Та я маю на увазі, що останні тижні ви не залишаєте без роботи наших журналістів, — ад'ютант дивилася на нього веселими очима. Котигорошко змушений був визнати, що посмішка в неї відкрита і приємна, проте в глибині очей мінився вольовий нежіночий блиск.
— Я знайома майже з усіма теле-, радіо– та газетними матеріалами про вас, — продовжувала ад'ютант, — і мушу сказати, що, за винятком телеканалу КГБ, усі хибують на поверхневість, ура-патріотизм і казенний фальш.
— Цілком з вами згоден, — втішився Котигорошко з двох речей, по-перше, від того, що так гарно поціновано роботу небайдужої йому Ярини, а по-друге, що ад'ютант, виявляється, не є стовідсотковою дурепою. — Моє правило — ніколи не відмовляти журналістам, — кинув Котигорошко таким тоном, ніби усе життя за ним полювали і полюють причіпливі працівники пера і мікрофона.
Защебетав телефон, ад'ютант взяла слухавку і через хвилину, сказавши «Гаразд!», звернулася до Котигорошка:
— Пане хорунжий, на вас чекає генерал-полковник, — і ще раз так приємно посміхнувшись додала: — Щасти вам, Вишнеславе.
Генерал Доброзол дуже намагався виглядати старим і немічним: одягав завеликі сорочки, ходив погано поголеним, носив великі окуляри з простим склом і охоче демонстрував свої невеликі залисини, хоча насправді це був шістдесятитрирічний міцний стрункий чоловік, повний життєвих сил, з прекрасним зором й своїми зубами. Маскуватись під хворого і літнього спонукали особливості генералової служби — він боявся навроку.
— Трохи розважила вас Небослава? — спитав генерал Котигорошка гарним баритоном, якому його власник безуспішно намагався надати старечої деренчливости.
— Яка Небослава, — простодушно перепитав Котигорошко, припускаючи, що мова може йти і про офіціянтку, — пане генерал-полковнику?..
— Поручник Небослава Кощун, — перебив його генерал, — мій ад'ютант. Чи не правда, чудова дівчина?!
— Саме так, пане генерал-полковнику! — клацнув підборами Котигорошко.
— Та ви розслабтеся, хорунжий, прошу сідати, — вказав на шкіряні крісла в кутку, а не на офіційний стіл, генерал, — розмова для вас, очевидно, буде незвичною.
Вони сіли в крісла.
— То що? — тоном, в якому Котигорошко вловив напускну бадьорість, за якою ховалося щось хворобливе, — сподобалась вам Небослава?
Котигорошко мимоволі почервонів.
— Не вірте нікому, — продовжував генерал, — хто буде казати, що поручника Кощун протягує її батько. Не вірте! Сама, сама, своїм розумом, волею і енергією робить мілітарну кар'єру панна, до речі, вона ще незаміжня, поручник Кощун! А те, що вона позашлюбна донька військового міністра пана Жовтовод-Водяника, їй зовсім не допомагає, а часом лише шкодить.
Ось воно що, подумав Котигорошко, а цей, мабуть, закоханий у неї по самі окуляри.
— Ні, хорунжий, я не закоханий у неї, — сказав генерал, і в Котигорошка заворушилося волосся на тім'ї, — якби мені хоч двадцять років скинути! А так… Але перейдемо до справи. — Голос генералів позбувся штучної деренчливості і забринів силою.
— Ви, хорунжий Котигорошку, під час знешкодження каспійського піратства, — говорив генерал, — виявили деякі екстраординарні здібності. Після тієї вдалої операції зі знешкодження тамтого телепата Веслоу ми взяли вас під конфіденційне спостереження і перевірили на секретних тестах.
Котигорошко витріщив очі.
— Не дивуйтеся, — продовжував генерал, — вам не конче було знати про те, що ми вас тестуємо. Отож опісля всебічної перевірки ви виявилися придатним для служби в управління «М». Даєте згоду?
— Даю, пане генерал-полковнику! — вигукнув Котигорошко.
— А чому ви не питаєте, чим маєте займатися? — трохи ображено спитав генерал.
— А навіщо? — зімітував здивування Котигорошко, — як старшина ВНУ я готовий служити скрізь, де цього вимагатимуть інтереси Неньки!
— А якщо без декларацій? — суворо спитав генерал.
— Цікаво мені, пане генерал-полковнику.
— Отож бо, — задоволений відповіддю, посміхнувся генерал, — тепер слухайте страшну військову таємницю. Управління «М» Генштабу ВНУ, яке я маю честь очолювати, займається розробленням і впровадженням нових нетрадиційних видів зброї. Про увесь фронт робіт розповідати довго, тому ми зупинимося на секторі, до якого згодом будете причетні й ви, хорунжий. Це — бойова магія!
Котигорошко справді здивувався. В час, коли найсильніші армії світу оснащені потужними психотронними установками, коли вже наука розробляє види парапсихологічної зброї, коли йде безперестанна холодна війна між екстрасенсами генеральних штабів по зчитуванню інформації та блокуванню цього процесу, вдаватися до магії, яка в його уявленні асоціювалась із дрімучим стародавнім забобоном!
— Ні, хорунжий, це не забобон!
Котигорошко вже не дивувався, цей вміє читати думки.
— Що таке магія, хорунжий? — говорив генерал. — Це — здатність міняти стан речей і явищ у матеріяльному світі згідно з чиєюсь волею чи бажанням. Як це робиться? Відомо, все, що стається в матеріяльному світі, спочатку має відбутись в астральному. Тож завдання магії за допомогою певних ритуалів зробити потрібні зміни щодо певного об'єкта в астралі, аби подібне затим відбулось і в матеріяльному світі. Скажімо, сидить маг на германському кордоні і зосереджується на танковому полку противника десь за Рейном, він здійснює відомий йому ритуал, проникає в астрал і насилає пристріт на весь полк. Через півгодини усі танкісти злегка божеволіють і ведуть свої танки на Париж. Як?
— Сила, пане генерал-полковнику, — енергійно вигукнув Котигорошко.
— Отож прийміть призначення на нове місце служби, хорунжий, — скомандував генерал, — у спеціяльну сотню бойової магії!
— Гаразд!
— Ви задоволені, хорунжий?
— Саме так!
— Зараз ви будете ще більше задоволеним, коли я оголошу, де дислокується ця спецсотня. У — Чернівцях, у вашому рідному місті.
Генерал цього разу помилився, Котигорошко не був задоволений, йому зовсім не хотілось від'їжджати з Києва. Ярина! А ще… Небослава…
…Командир спецсотні бойової магії осавул Побиван, п'ятдесятилітній засмаглий арій з голеною головою, посеред якої залишено було жмут волосся, і довгими вусами, вводив Котигорошка у курс справ.
— Сотня наша, як ви бачите, дислокується на території танкового полку, але мало хто з танкістів знає, що знаходиться в цих трьох зелених будівлях, куди входять і звідки виходять незнайомі їм офіцери з такими ж, як і в них, танковими емблемами на погонах. А тут знаходяться чоти нашої спецсотні. Перша чота називається «Відун», нею командує поручник Олегвіщий, в ній розробляються і вдосконалюються магічні ритуали Давньої України. Вони вивчають Велесову Книгу, усну спадщину волхвів-відунів, знахарів-чаклунів і знаменитих на весь континуум українських відьом. До речі, найкращих відьом верхнього і нижнього плану. У цій чоті найбільше військовослужбовців-жінок, що зрозуміло…
Друга чота — «Браман» під орудою сотника Шиванського. Вона свою роботу будує на технології, як ви уже зрозуміли, індійських брахманів. Вона базується на езотеричному індуїзмі, ламаїзмі та практиці «йога».
Третя чота — «Каббала». її командир сотник Елохіменко. Працюють за каббалістичною технікою.
Четверта чота — «Вікка». Командир — поручник Рогорог. Розробляють ритуали кельтських друїдів та традиції Старої Европи.
П'ята чота — «Вуду». Комадує нею поручник Кані-Баллон. її робота базується на ритуалах африканських чаклунів. Досягли значних успіхів у техніці зомбування. Це не те, про що теревенять атлантидські пропагандисти, йдеться про продукування справжніх зомбі із здорових до того людей.
Шоста чота — «Гримуар». Це — традиційна європейська церемоніяльна магія. Командир чоти — осавул А.Г.Ріппа.
У штатному розкладі ще є восьма чота — «Шаман», дев'ята — «Толтек» і десята — «Таро», яка комплектується із атлантидських перебіжчиків.
Вам же, пане хорунжий, належить сформувати, укомплектувати, очолити і зробити боєздатною сьому чоту. Ви й для неї придумайте назву. Це може бути що завгодно, бо чота буде принципово відрізнятися від решти. Ви будете розробляти і впроваджувати новий вид магії — неритуальну, нецеремоніяльну, неатрибутивну магію.
— Що це таке? — спитав Котигорошко.
— Чесно кажучи, — осавул Побиван несподівано щиро по-дитячому посміхнувся, — я й сам достеменно не знаю. Доповім вам лише принцип. Кожен з різновидів церемоніяльної магії використовує певний ритуал, аби маг зміг своєю волею проникнути в астральний світ, і там розпорядитися щодо цікавого для нього предмета в той чи інший бік і щасливо повернутися назад у матеріяльний світ. Ритуал необхідно проводити в певному місці в певний час і з певними атрибутами. Це спеціяльні місця в матеріяльному світі — різні там поляни, требища, майданчики під дубом, вежі, зиккурати і піраміди, що збігаються зі спеціяльними воротами там, в астральній площині. Ті проходи вартують спеціяльні сторожі, яких називають по-різному — «володарі стихій», «духи», «напівбоги», «вчителі», а дехто — «ангели». Що має зробити церемоніяльний маг, аби виконати поставлене перед ним завдання? Насамперед знайти відповідне «місце сили», провести ритуал, аби вийти у коридор, що знаходиться між матеріяльним і астральним світами, у ньому порозумітися з Володарями стихій, за ним підійти до брами в астрал, попросити Вартового (цей, ще треба знати його ім'я), аби впустив його всередину. Там порушити причинно-наслідковий зв'язок щодо небайдужого йому об'єкта, іншими словами, вбити в астральному вимірі ворога України, а потім тим же шляхом повернутися назад. Бо, аби щось змінити в матеріяльному світі, слід насамперед здійснити ці зміни в астралі. Сказано ж бо, що наверху, те й внизу. Такою є причинова схема кожного різновиду церемоніяльної магії.
Вам же, пане хорунжий Котигорошку, треба розробити таку магію, аби без будь-яких матеріяльних атрибутів і якихось дій можна було проникнути в астрал, минаючи ці вартові вежі та брами. Тобто, ви маєте виховати таких магів, які могли б перейти кордон з контрольною смугою у вигляді коридору стихій між матеріяльним і астральним світом у будь-якому місці, в будь-який час, виконати там поставлене Ненькою завдання і, якщо час, повернутися назад.
— Я зрозуміло пояснюю, хорунжий, — стурбовано запитав осавул Побиван, спостерігаючи, як Котигорошко міняється в обличчі.
— Зрозуміло, — зітхнув Котигорошко і покрив своє чоло знаком офіційної Законопослужницької церкви — контуром яйця з крапкою в центрі.
Хорунжого Котигорошка було викликано в Генеральний штаб ВНУ до одного дуже малопомітного генерала. Мало хто у збройних силах України знав, що взагалі існує цей генерал-полковник А.АДоброзол і управління «М», яке він уже десяток років очолює. Бо все було надтаємно.
Котигорошко ввійшов у приймальню, за двері з табличкою — «Управління «М», і відрекомендувався ад'ютантови. Ад'ютант була жінка, досить молода, але вже старша чином за Котигорошка — на погонах вона мала три срібні ромби поручника.
— Прошу сідати, пане хорунжий, і трохи зачекати, — вимовила вона офіційним тоном, а згодом трохи людяніше: —
Кави? Чаю? Мінеральної води?
— Чаю, дуже міцного, чорного, з медом й цитриною, — показав себе Котигорошко. А що, герой України прийшов, а не якийсь засмоктаний чотовий з віддаленої залоги.
Ад'ютант не здивувалася, а по селектору продублювала замовлення. Через сім хвилин прийшла офіціянтка у, без сумніву, замалій на неї уніформі, в яку ледве вміщалися груди, стегна і решта, з погонами вістуна і поставила перед Котигорошком тацю з чайником, горнятком і різними ласощами: печивом, шоколадом, канапками з кав'яром і, звичайно, покраяним лимоном і медом у розетці.
— Дякую, — пробурмотів Котигорошко і налив собі чаю. Зробивши ковток, він знічев'я почав розглядати ад'ютанта.
Висока довгонога синьоока блондинка з пружними персами. Нудно. Бюрократичний стандарт. Але чому в неї такий високий чин? Як правило, такі особи вище, як до чотара ніколи не дослужуються.
— Вишнеславе, — несподівано широко посміхнувшись, звернулася ад'ютант до Котигорошка, від чого він зненацька гримнув іранською шаблею об паркет, — ви ще не стомилися від слави?
— Якої слави? — не второпав Котигорошко.
— Та я маю на увазі, що останні тижні ви не залишаєте без роботи наших журналістів, — ад'ютант дивилася на нього веселими очима. Котигорошко змушений був визнати, що посмішка в неї відкрита і приємна, проте в глибині очей мінився вольовий нежіночий блиск.
— Я знайома майже з усіма теле-, радіо– та газетними матеріалами про вас, — продовжувала ад'ютант, — і мушу сказати, що, за винятком телеканалу КГБ, усі хибують на поверхневість, ура-патріотизм і казенний фальш.
— Цілком з вами згоден, — втішився Котигорошко з двох речей, по-перше, від того, що так гарно поціновано роботу небайдужої йому Ярини, а по-друге, що ад'ютант, виявляється, не є стовідсотковою дурепою. — Моє правило — ніколи не відмовляти журналістам, — кинув Котигорошко таким тоном, ніби усе життя за ним полювали і полюють причіпливі працівники пера і мікрофона.
Защебетав телефон, ад'ютант взяла слухавку і через хвилину, сказавши «Гаразд!», звернулася до Котигорошка:
— Пане хорунжий, на вас чекає генерал-полковник, — і ще раз так приємно посміхнувшись додала: — Щасти вам, Вишнеславе.
Генерал Доброзол дуже намагався виглядати старим і немічним: одягав завеликі сорочки, ходив погано поголеним, носив великі окуляри з простим склом і охоче демонстрував свої невеликі залисини, хоча насправді це був шістдесятитрирічний міцний стрункий чоловік, повний життєвих сил, з прекрасним зором й своїми зубами. Маскуватись під хворого і літнього спонукали особливості генералової служби — він боявся навроку.
— Трохи розважила вас Небослава? — спитав генерал Котигорошка гарним баритоном, якому його власник безуспішно намагався надати старечої деренчливости.
— Яка Небослава, — простодушно перепитав Котигорошко, припускаючи, що мова може йти і про офіціянтку, — пане генерал-полковнику?..
— Поручник Небослава Кощун, — перебив його генерал, — мій ад'ютант. Чи не правда, чудова дівчина?!
— Саме так, пане генерал-полковнику! — клацнув підборами Котигорошко.
— Та ви розслабтеся, хорунжий, прошу сідати, — вказав на шкіряні крісла в кутку, а не на офіційний стіл, генерал, — розмова для вас, очевидно, буде незвичною.
Вони сіли в крісла.
— То що? — тоном, в якому Котигорошко вловив напускну бадьорість, за якою ховалося щось хворобливе, — сподобалась вам Небослава?
Котигорошко мимоволі почервонів.
— Не вірте нікому, — продовжував генерал, — хто буде казати, що поручника Кощун протягує її батько. Не вірте! Сама, сама, своїм розумом, волею і енергією робить мілітарну кар'єру панна, до речі, вона ще незаміжня, поручник Кощун! А те, що вона позашлюбна донька військового міністра пана Жовтовод-Водяника, їй зовсім не допомагає, а часом лише шкодить.
Ось воно що, подумав Котигорошко, а цей, мабуть, закоханий у неї по самі окуляри.
— Ні, хорунжий, я не закоханий у неї, — сказав генерал, і в Котигорошка заворушилося волосся на тім'ї, — якби мені хоч двадцять років скинути! А так… Але перейдемо до справи. — Голос генералів позбувся штучної деренчливості і забринів силою.
— Ви, хорунжий Котигорошку, під час знешкодження каспійського піратства, — говорив генерал, — виявили деякі екстраординарні здібності. Після тієї вдалої операції зі знешкодження тамтого телепата Веслоу ми взяли вас під конфіденційне спостереження і перевірили на секретних тестах.
Котигорошко витріщив очі.
— Не дивуйтеся, — продовжував генерал, — вам не конче було знати про те, що ми вас тестуємо. Отож опісля всебічної перевірки ви виявилися придатним для служби в управління «М». Даєте згоду?
— Даю, пане генерал-полковнику! — вигукнув Котигорошко.
— А чому ви не питаєте, чим маєте займатися? — трохи ображено спитав генерал.
— А навіщо? — зімітував здивування Котигорошко, — як старшина ВНУ я готовий служити скрізь, де цього вимагатимуть інтереси Неньки!
— А якщо без декларацій? — суворо спитав генерал.
— Цікаво мені, пане генерал-полковнику.
— Отож бо, — задоволений відповіддю, посміхнувся генерал, — тепер слухайте страшну військову таємницю. Управління «М» Генштабу ВНУ, яке я маю честь очолювати, займається розробленням і впровадженням нових нетрадиційних видів зброї. Про увесь фронт робіт розповідати довго, тому ми зупинимося на секторі, до якого згодом будете причетні й ви, хорунжий. Це — бойова магія!
Котигорошко справді здивувався. В час, коли найсильніші армії світу оснащені потужними психотронними установками, коли вже наука розробляє види парапсихологічної зброї, коли йде безперестанна холодна війна між екстрасенсами генеральних штабів по зчитуванню інформації та блокуванню цього процесу, вдаватися до магії, яка в його уявленні асоціювалась із дрімучим стародавнім забобоном!
— Ні, хорунжий, це не забобон!
Котигорошко вже не дивувався, цей вміє читати думки.
— Що таке магія, хорунжий? — говорив генерал. — Це — здатність міняти стан речей і явищ у матеріяльному світі згідно з чиєюсь волею чи бажанням. Як це робиться? Відомо, все, що стається в матеріяльному світі, спочатку має відбутись в астральному. Тож завдання магії за допомогою певних ритуалів зробити потрібні зміни щодо певного об'єкта в астралі, аби подібне затим відбулось і в матеріяльному світі. Скажімо, сидить маг на германському кордоні і зосереджується на танковому полку противника десь за Рейном, він здійснює відомий йому ритуал, проникає в астрал і насилає пристріт на весь полк. Через півгодини усі танкісти злегка божеволіють і ведуть свої танки на Париж. Як?
— Сила, пане генерал-полковнику, — енергійно вигукнув Котигорошко.
— Отож прийміть призначення на нове місце служби, хорунжий, — скомандував генерал, — у спеціяльну сотню бойової магії!
— Гаразд!
— Ви задоволені, хорунжий?
— Саме так!
— Зараз ви будете ще більше задоволеним, коли я оголошу, де дислокується ця спецсотня. У — Чернівцях, у вашому рідному місті.
Генерал цього разу помилився, Котигорошко не був задоволений, йому зовсім не хотілось від'їжджати з Києва. Ярина! А ще… Небослава…
…Командир спецсотні бойової магії осавул Побиван, п'ятдесятилітній засмаглий арій з голеною головою, посеред якої залишено було жмут волосся, і довгими вусами, вводив Котигорошка у курс справ.
— Сотня наша, як ви бачите, дислокується на території танкового полку, але мало хто з танкістів знає, що знаходиться в цих трьох зелених будівлях, куди входять і звідки виходять незнайомі їм офіцери з такими ж, як і в них, танковими емблемами на погонах. А тут знаходяться чоти нашої спецсотні. Перша чота називається «Відун», нею командує поручник Олегвіщий, в ній розробляються і вдосконалюються магічні ритуали Давньої України. Вони вивчають Велесову Книгу, усну спадщину волхвів-відунів, знахарів-чаклунів і знаменитих на весь континуум українських відьом. До речі, найкращих відьом верхнього і нижнього плану. У цій чоті найбільше військовослужбовців-жінок, що зрозуміло…
Друга чота — «Браман» під орудою сотника Шиванського. Вона свою роботу будує на технології, як ви уже зрозуміли, індійських брахманів. Вона базується на езотеричному індуїзмі, ламаїзмі та практиці «йога».
Третя чота — «Каббала». її командир сотник Елохіменко. Працюють за каббалістичною технікою.
Четверта чота — «Вікка». Командир — поручник Рогорог. Розробляють ритуали кельтських друїдів та традиції Старої Европи.
П'ята чота — «Вуду». Комадує нею поручник Кані-Баллон. її робота базується на ритуалах африканських чаклунів. Досягли значних успіхів у техніці зомбування. Це не те, про що теревенять атлантидські пропагандисти, йдеться про продукування справжніх зомбі із здорових до того людей.
Шоста чота — «Гримуар». Це — традиційна європейська церемоніяльна магія. Командир чоти — осавул А.Г.Ріппа.
У штатному розкладі ще є восьма чота — «Шаман», дев'ята — «Толтек» і десята — «Таро», яка комплектується із атлантидських перебіжчиків.
Вам же, пане хорунжий, належить сформувати, укомплектувати, очолити і зробити боєздатною сьому чоту. Ви й для неї придумайте назву. Це може бути що завгодно, бо чота буде принципово відрізнятися від решти. Ви будете розробляти і впроваджувати новий вид магії — неритуальну, нецеремоніяльну, неатрибутивну магію.
— Що це таке? — спитав Котигорошко.
— Чесно кажучи, — осавул Побиван несподівано щиро по-дитячому посміхнувся, — я й сам достеменно не знаю. Доповім вам лише принцип. Кожен з різновидів церемоніяльної магії використовує певний ритуал, аби маг зміг своєю волею проникнути в астральний світ, і там розпорядитися щодо цікавого для нього предмета в той чи інший бік і щасливо повернутися назад у матеріяльний світ. Ритуал необхідно проводити в певному місці в певний час і з певними атрибутами. Це спеціяльні місця в матеріяльному світі — різні там поляни, требища, майданчики під дубом, вежі, зиккурати і піраміди, що збігаються зі спеціяльними воротами там, в астральній площині. Ті проходи вартують спеціяльні сторожі, яких називають по-різному — «володарі стихій», «духи», «напівбоги», «вчителі», а дехто — «ангели». Що має зробити церемоніяльний маг, аби виконати поставлене перед ним завдання? Насамперед знайти відповідне «місце сили», провести ритуал, аби вийти у коридор, що знаходиться між матеріяльним і астральним світами, у ньому порозумітися з Володарями стихій, за ним підійти до брами в астрал, попросити Вартового (цей, ще треба знати його ім'я), аби впустив його всередину. Там порушити причинно-наслідковий зв'язок щодо небайдужого йому об'єкта, іншими словами, вбити в астральному вимірі ворога України, а потім тим же шляхом повернутися назад. Бо, аби щось змінити в матеріяльному світі, слід насамперед здійснити ці зміни в астралі. Сказано ж бо, що наверху, те й внизу. Такою є причинова схема кожного різновиду церемоніяльної магії.
Вам же, пане хорунжий Котигорошку, треба розробити таку магію, аби без будь-яких матеріяльних атрибутів і якихось дій можна було проникнути в астрал, минаючи ці вартові вежі та брами. Тобто, ви маєте виховати таких магів, які могли б перейти кордон з контрольною смугою у вигляді коридору стихій між матеріяльним і астральним світом у будь-якому місці, в будь-який час, виконати там поставлене Ненькою завдання і, якщо час, повернутися назад.
— Я зрозуміло пояснюю, хорунжий, — стурбовано запитав осавул Побиван, спостерігаючи, як Котигорошко міняється в обличчі.
— Зрозуміло, — зітхнув Котигорошко і покрив своє чоло знаком офіційної Законопослужницької церкви — контуром яйця з крапкою в центрі.